#історіїевакуації
- Боже, допоможи! Боже, допоможи!
Жінка дивилася в стелю швидкої, притискаючі ковдру до грудей. Вони з онукою переїхали до Херсону нещодавно. Самі з Голої Пристані. Речей небагато, одна сумка на двох, зібрана поспіхом.
- Не думала, що буду їхати кудись, тікати. Та я ж не ходжу. Не можу підводити Оленьку (онуку). Просто не можу.
5 поверх. Будинок без ліфту. Вага пацієнта 100+. Лежача. Вік: 70+
***
- Хороші мої, яка мова чудова! Такі рідні! Ви ж такі молоді, так ризикуєте...
- Ручки притискаємо до себе, На рахунок три піднімаємо. Три...
Чутно звуки вибухів. Десь заспокоює наша артилерія. Працюємо швидко, бо евакуаційний потяг вже на вокзалі, а список людей, яких потрібно зібрати з різних районів/поверхів, ще довгенький.
Думпю завтра буде у всіх крепатура. Плацкартний вагон, звичайні сходи, без пандуса. Задача із зірочкою, як занести людину на ковші. Ба, більше, як перевантажити з каталки у вузький прохід. Crossfit не раз мене рятував)
- Ви колись літали у літаку? - питаємо жінку, затягуючи ремені на кріслі. - Літали, добре! По відчуттям буде те саме, але швидко і без турбулентності!
Три... крісло з літньою жінкою у вагоні.
- Дітки! Я після Перемоги чекатиму на вас за цією адресою! Мій дім завжди відкритий для добрих людей! Таня, у вас такі гарні зуби, молодець!
Визираю з-під шолома і ще більше посміхаюся.
- Як у коняки)
Поверх 2. Пацієнтів 5. Середня вага 80+. Вік: 70+
Sina (https://www.instagram.com/sina_cf_/) | Мій ЗШР (https://www.instagram.com/zshrmk/)