#історіїевакуації

- Боже, допоможи! Боже, допоможи!

Жінка дивилася в стелю швидкої, притискаючі ковдру до грудей. Вони з онукою переїхали до Херсону нещодавно. Самі з Голої Пристані. Речей небагато, одна сумка на двох, зібрана поспіхом.

- Не думала, що буду їхати кудись, тікати. Та я ж не ходжу. Не можу підводити Оленьку (онуку). Просто не можу.

5 поверх. Будинок без ліфту. Вага пацієнта 100+. Лежача. Вік: 70+

***

- Хороші мої, яка мова чудова! Такі рідні! Ви ж такі молоді, так ризикуєте...

- Ручки притискаємо до себе, На рахунок три піднімаємо. Три...

Чутно звуки вибухів. Десь заспокоює наша артилерія. Працюємо швидко, бо евакуаційний потяг вже на вокзалі, а список людей, яких потрібно зібрати з різних районів/поверхів, ще довгенький.

Думпю завтра буде у всіх крепатура. Плацкартний вагон, звичайні сходи, без пандуса. Задача із зірочкою, як занести людину на ковші. Ба, більше, як перевантажити з каталки у вузький прохід. Crossfit не раз мене рятував)

- Ви колись літали у літаку? - питаємо жінку, затягуючи ремені на кріслі. - Літали, добре! По відчуттям буде те саме, але швидко і без турбулентності!

Три... крісло з літньою жінкою у вагоні.

- Дітки! Я після Перемоги чекатиму на вас за цією адресою! Мій дім завжди відкритий для добрих людей! Таня, у вас такі гарні зуби, молодець!

Визираю з-під шолома і ще більше посміхаюся.

- Як у коняки)

Поверх 2. Пацієнтів 5. Середня вага 80+. Вік: 70+

Sina (https://www.instagram.com/sina_cf_/) | Мій ЗШР (https://www.instagram.com/zshrmk/)